Кода Брет вошел в столовую для дизайнеров, там уже сидело несколько человек. Он не стал делать заказ через официантку, а направился прямо на кухню, где пошутив с отлично знавшими его поварами, уговорил их приготовить ему особый омлет, какого не бывает в меню...

Лорен Пауэлл Джобс посетила Украину вместе с главным редактором The Atlantic Джеффри Голдбергом и публицисткой Энн Эпплбаум...

Стэнфордская школа бизнеса. Лекция из из цикла "Взгляд сверху", но есть нюанс... Ералаш 130, "Яйцо всмятку"

Мне уже несут “печено вепрево колено” - жареную свиную ногу. Изумительно вкусная вещь. И сервирована она, как положено - на грубой деревянной доске, изрезанной ножами, с горками хрена и горчицы, лучком и огурчиками... Конечно, это блюдо не совсем для завтрака.

... Вроде бы идея хорошая, и воплощена она на высшем уровне, благо места для этого было предостаточно. Но мне совершенно случайно довелось узнать, благодаря чему идея вообще возникла.

Там, на планете раздираемой войнами, уничтожаемой снарядами и мощными метеогенераторами, диктатор Гамов мощной рукой остановил войну. Как два его крыла, два министра стоят за его спиной... цель, как говорится, оправдывает средства, и диктатор Гамов действует, не останавливаясь не перед чем, для него не существует никакой морали, тем более что он старается не для себя, а для будущего всего человечества.

Вам щастить, друже! - посміхнулась дівчина. - Саме передають сучасну норвезьку оперу... Ну, дивіться, слухайте, а ми підемо.

А з цим поводяться ось так... - дівчина схилилась до скриньки і покрутила дві перші ручки. На протилежній стінці знову з’явилась кольорова картина. Цього разу це був кадр з якоїсь опери, і співаків було не тільки видно, а й чути! Картина була настільки рельєфна, що Северсонові здалось, ніби він дивиться на сцену крізь широке вікно.

Чи ви не голодні?.. Уже настав час вчитись їсти самостійно! - пожартувала дівчина. - Я змусила вас трохи поголодувати, а тепер спробуйте тримати ложку самі. Пацієнт на знак згоди кивнув головою і знову посміхнувся. Він марно намагався пригадати, як і коли його годували.

А… А… Амундсен… де… він? - Все гаразд. Ми вже послали повідомлення і на вашу батьківщину... Як ви себе почуваєте? Чи не болить де у вас?.. Не відповідайте, показуйте рукою. - Пацієнт посміхнувся і похитав головою.

Не напружуйтесь, Северсон! Лежіть спокійно, вам ще треба трошки зміцніти, - посміхається до нього білява дівчина, голос якої йому вже знайомий... Д-де… де я? - мимрить пацієнт, напружуючи всі сили. - У добрих людей, друже. Але зараз не сушіть собі мозок, ми все пояснимо вам згодом. Отой сон серед криги не минув для вас безслідно, однак тепер уже все гаразд. І мова у вас відновиться.

Отже, слово “Северсон” має бути моїм іменем? - думає Северсон, повільно розплющуючи очі. - Звісно, вони не знають, хто я. Мабуть, мене знайшла чужа рятувальна експедиція. Він мовчки дивиться на відвідувачів. Всі в білих халатах, а на нижній частині облич — маски. Так, це лікарі. Северсон схопився за поруччя ліжка, підвівся. Хотів привітатись, але язик не корився йому.

Северсон, спите?.. - лунає тихе запитання чистою норвезькою мовою.

Северсон з зусиллям розплющує очі. В приміщенні темно, тихо. Мабуть, йому все це тільки приснилось. В сусідній кімнаті хтось голосно розмовляє. До дверей наближаються кроки. Нарешті дізнаюсь, де я... - думає Северсон і заплющує очі, прикидаючись, ніби спить. До ліжка підходять кілька чоловік, - мабуть, лікарі. Один з них бере Северсона за руку, рахує пульс у нього на зап’ясті.

Северсон міркує й міркує, аж поки, нарешті, знову засинає, йому сниться, що він дома і дбайлива мати кладе його в ліжко, ніжно шепоче: На добраніч!

Хороша річ, оце домашнє кіно! = думає Северсон. - Фільм майстерно розмальовано. Але навіщо режисер вибрав таку нездійсненну тему? Він, мабуть, ніколи не бачив пустелі... Озеленити її - все одно що виростити квіти на Північному полюсі...

Картина розпливається, і на стінці з’являється постать красивої дівчини. Здається, вона дивиться просто на Северсона. Відкриває рот, ніби щось говорить, але її не чути.

Однак оці кіношники - неабиякі штукарі! Все здається зовсім правдоподібним, а насправді - трюк! Тепер на стінці з’являється детальний кадр: кілька засмаглих людей у білих капелюхах махають до когось руками. На привітання відповідає водій якоїсь гігантської машини, що має довгу, як у бронтозавра, шию і ковтає пісок...

Значить, це не фільмоскоп, а кінопроектор. Мабуть, зараз демонструється якийсь фантастичний фільм, бо звідки ж візьмуться квіти перед мертвими очима сфінкса, що споконвіку стоїть серед голої мертвої пустелі? Картина на стіні повільно змінюється. З’являється канал, що тягнеться в неозору далину, а на ньому - корабель. І знову сфінкси та піраміди серед зелені.

Северсон закліпав очима і ущипнув себе за руку: картина - рухлива! На передньому плані коливаються під вітром пшениці, вдалині між кущами пересуваються люди.

Ага, це не радіо, а фільмоскоп! - говорить сам до себе Северсон, з цікавістю поглядаючи на широку квітучу рівнину. Над темною зеленню лісу видніється єгипетський сфінкс, а за ним - піраміда.

Може, увімкнути? Северсон обережно торкається гранчастих ручок на бічній поверхні скриньки. Він вагається, боячись потурбувати кого-небудь, але спокуса перемагає. Тихенько клацнув вимикач. Збігло кілька секунд, і з’явився ще один приємний сюрприз: на протилежній стіні повільно вималювалась світлова картина.

Мозок повідомляє, що втомлений, і переключає організм на сон. Прокинувшись, Северсон уже впізнає предмети в приміщенні. Це не лікарня, бо меблі надто розкішні. Ліжко - чудне: воно має грати, як дитяча колиска. Северсон схопився за поруччя і після кількох невдалих спроб підвівся. Озирнувся навколо. Біля ліжка на відстані простягнутої руки стоїть невеличка скринька. Северсон обмацав її. Радіоприймач!.. Які ж уважні ті, що надали йому притулок!

Северсон напружив свідомість. Абсолютна тиша і спокій, жодного натяку на рух. Отже, він не на кораблі. А чи це часом не лікарня?.. Яка?.. В Кінгсбеї було б значно холодніше, навіть коли б опалювали… То, може, це - Тромсе?.. Або Осло?

Відповідь знайти важко. Якщо ніч - то, значить, він лежить, мабуть, дуже довго: адже він замерз удень, а за Полярним колом день таки довгуватий - майже півроку... А може, я на кораблі?

Наступне пробудження принесло Северсону радісний сюрприз, його повіки повільно підвелись, очі широко розкрилися. Довколишня абсолютна темрява почала розвіюватись, з присмерку виступило кілька предметів, і насамперед - ліжко. А де вікно?.. Чи воно затягнуто запоною, чи, може, зараз ніч?

Ні, це не сон! Пальці ніг рухаються, руки торкаються м’якої ковдри. Людина заспокоюється і одразу ж засинає. А прокинувшись, продовжує дослідження. Ні, з тілом таки все гаразд: можна цілком вільно рухати руками й ногами. От тільки очі ніяк не вдається розплющити, бо повіки немов склеєно.

Ні, він вільно ворушить пальцями ніг. По-дитячому радіє з цього. Трошки-трошки, з великим зусиллям, пересунулась рука, намацала м’яку тканину. Де ж це я опинився?.. Звичайно, не у крижаній печері, бо звідки ж там узялася б оця тканина… А може, все це мені тільки сниться?

Відновлюється нюх. Ніс відчуває якийсь приємний запах, але який саме - встановити не можна. Відтепер сон і неспання змінюються все частіше. І з кожним разом думки людини стають дедалі виразнішими й чіткішими. То, виходить, мені ще й пощастило… А як ноги? Не відморозив?

Пробудження приносить небагато: повіки наче свинцем налиті, губи немов чужі. Вухо ловить звуки розмови, яка не доходить до свідомості. А мозок повідомляє про себе першою більш-менш чіткою думкою: Врятований!.. Хто ж мене знайшов?.. Амундсен?.. Нова рятувальна експедиція?

Часом Северсону вчуваються якісь голоси. Він пробує розплющити очі, та марно, намагається зрозуміти зміст слів, але постіль під ним починає гойдатись, і людина знову поринає в примарний сон.

В її отупілому мозку повільно проповзають розпливчасті хаотичні образи: свідомість то спалахує на мить, то згасає. А разом з нею ніби й життя то покидає тіло, то повертається до нього, розливаючи судинами особливе тепло, таке знайоме кожному, хто зазнав кальційових вливань. Соратник відважного Амундсена, капітан Северсон, поступово прокидається від багаторічного крижаного сну.

- - - Пробудження - - -
Людина, що лежить на незвичайному ліжку в одній з кімнат інституту академіка Тарабкіна, ще не усвідомлює себе людиною...

- - -

Не поклав, не поклав, ви слухайте! - кричав хтось серед настирливого пищання. - Ви знаєте, що це за звуки? Сигнали з Всесвiту!.. Так, справдi, сигнали з Всесвiту. Ви - один з перших людей на Землi, якi почули їх. Я перехопив цi сигнали кiлька хвилин тому i згадав про вас, бо люблю вашi фантастичнi оповiдання.

Сам поклав трубку, мерзотник! - пробурчав я голосно...

Дивно: такого iменi я не чув... Хто?! - перепитую про всяк випадок. - Доктор Пегас, але зараз це неiстотно... Зачекайте, не кладiть трубки, йдеться про дуже важливу подiю... Послухайте! - У телефоннiй трубцi запищало: Пi… пi… пi… пi…

Що трапилось? - питаю незадоволено.
- Чи є редактор Груда? - прохрипiло у телефоннiй трубцi.
На жаль, слухає вас... Сподiваюсь, ви знаєте, куди подзвонили?.. Хто ви такий?
- Доктор Пегас.

Пошкодження? Застережний сигнал? Похапцем оглядаю двигун, а дзвiнок не стихає... Прокидаюсь. Голова трiщить, тремчу вiд холоду. Отже, це був тiльки сон. Але знову чую той огидний дзвiнок. У темрявi деренчить телефон. Будильник монотонно вiдбиває четверту годину ночi. I кому це спало на думку турбувати мене в такий час?!

- - - Доктор Пегас - - -
Усе почалося в ту далеку знаменну нiч... Я лiг спати пiзно, бо дописував оповiдання про майбутню подорож на Мiсяць. Моя уява була настiльки збуджена, що я продовжував фантастичний полiт Космосом i увi снi. Та ось, коли ракета вже шугнула вниз i на мене з блискавичною швидкiстю почали насуватися кратери й цирки Мiсяця, у двигунах корабля раптом щось задзеленчало...

Додому! Яке миле це слово. Додому, хоча б у сльотний день чи морозний вечiр! Все, що я колись зневажав, тепер буду пестити, мов свою дитину. Над брудною калюжею зупинюся з подивом; найогиднiша комаха стане для мене наймилiшим створiнням! Бодай на мить, хай тiльки думкою, втекти з крижаного простору i стальних стiн...

Мої думки мусять бути в тисячу разiв швидшими за наш антигравiплан. Вони повиннi одним стрибком повернути мене додому i виявити проклятущу помилку.

Нi, нi, годi про це! Я повинен повернутися на Землю i в минуле.

Манго ще не вирахував. Наш атомний годинник працює точно, але тiльки для нас. Про час на Землi ми не маємо нiякого уявлення, бо давно вже втратили зв'язок з людьми. Який рiк збiгає зараз на нашiй планетi? Чи живий хоч хто-небудь з наших друзiв? Чи правду кажуть вченi, що при такiй швидкостi польоту час для нас зупинився? Чи не постарiшало людство на кiлька столiть? I якщо ми не загинемо у вогнищi центру Галактики, то чи не застанемо потiм на Землi тiльки далеких своїх нащадкiв?

Яка ж швидкiсть нашого польоту?

Ми проминаємо розжаренi кулi, вiд яких назустрiч нам тягнуться довгi червонi язики. Зорi швидко виростають i зникають у пiтьмi. Молоко туманностi скупчується в зорянi острiвцi; непрозора запона рветься, i ми пропливаємо помiж двома сонцями.

Рiдне Сонце загубилось в iмлi розiрваної Млечної Путi. Вогники зiрок мовчать. Велетенська машина з подивом стежить за мiзерною порошинкою, що проникла в її механiзм, i цей крижаний погляд простору паралiзує моє серце.

Навколо нас - запаморочливий, нескiнченний простiр, яким ми пролiтаємо швидше за думку, та все одно ми у в'язницi.

Бухгалтер, який виявив у балансi розбiжнiсть на кiлька копiйок, повинен перевiрити всi розрахунки, незалежно вiд їх кiлькостi, i обчислювати все з початку, аж поки не знайде помилки. Шукаю помилку i я. Я схожий на людину, яка намагається щось пригадати, а тому раз по раз повертається до мiсця, пов'язаного з подiєю. Я шукаю помилку, що трапилась внаслiдок приголомшливих подiй мого життя. Помилку, яка шпурнула нас у пульсуючi глибини Всесвiту.

Пиши! - сказав вiн рiшуче. - Це наша остання надiя на порятунок... Так, у цих кiлькох словах - весь змiст уявної безглуздостi моєї працi.